ВИШНЕВЕ
місто духовності та добра
Микиштина Дарина
коресподент з міста Вишневе
Вишневе - місто духовності та добра
Вишневе - тихе та затишне містечко, що ховається за густим гіллям пишних каштанів і весною наповнюється ніжними ароматами цвітіння плодових дерев. До найближчої станції метро міста Києва звідси лише 30 хвилин дороги автомобілем, однак атмосфера Вишневого суттєво відрізняється від шаленого, інколи виснажливого столичного ритму. Тут панує спокій і неквапливість - у вузьких двориках, де встановлені дерев'яні альтанки, представники старшого покоління мають традицію грати в доміно, а на центральній вулиці, біля фонтану, любить збиратися молодь, щоб поспівати пісень під гітару, випити кави та поділитись одне з одним останніми новинами.
Вишневе - місто молоде, як в прямому, так і в переносному значенні. Статусу міста воно набуло лише в 1971 році, на той момент тут проживало 17600 чоловік. Сьогодні ж жителями Вишневого є понад 63 тисяч осіб. Гуляючи найбільш людними вулицями Вишневого, не можливо не помітити, що найчисельнішим контингентом серед жителів є молоді сімейні пари, Проводячи власне соціологічне опитування, я зрозуміла, що багато з них приїжджі, а обирають вони Вишневе, як через атмосферу міста, так і за можливість зручно добиратись до Києва. А от поспілкувавшись з молоддю, зробила висновок, що більшість з них мають на меті якнайскоріше переїхати до столиці. Чи є на це об'єктивні причини, спробуємо розібратись.
Історія міста
Вишневе від заснування до сьогодні
1886 року затвердили проект будівництва Південно-Західної залізниці (ПЗЗ) довжиною 428 км. Згідно з ним, залізниця мала пролягати від Києва-Волинського через село Жуляни, м. Васильків і далі на Фастів, де розходилась у напрямках Одеси та Катеринослава.
З метою заощадження коштів будівельники вирішили скоротити довжину колії до Фастова, пустивши її не через с. Жуляни, а трохи правіше — через мальовничу місцевість з озерами, які утворились вздовж річки Жуляни. 1887 року збудували дерев'яні будівлі залізничної станції «Жуляни». Робітники не жили на станції постійно, а працювали позмінно.
З метою заощадження коштів будівельники вирішили скоротити довжину колії до Фастова, пустивши її не через с. Жуляни, а трохи правіше — через мальовничу місцевість з озерами, які утворились вздовж річки Жуляни. 1887 року збудували дерев'яні будівлі залізничної станції «Жуляни». Робітники не жили на станції постійно, а працювали позмінно.
Перший постійний мешканець станції «Жуляни» — Тимофій Олифирко, службовець поштового вагону. Оселився на вулиці Пушкінській 1912 року.
Григорій Бужор — перший стрілочник станції «Жуляни».
Микола Іванович Мигай працював контролером ПЗЗ у 1908—1919 рр. Сім'я Мигаїв мешкає у Вишневому на вулиці Шевченко — тут була перша будівля. 1912 року збудовали ще кілька будівель на теперішніх вулицях Щорса та Шевченка.
Григорій Бужор — перший стрілочник станції «Жуляни».
Микола Іванович Мигай працював контролером ПЗЗ у 1908—1919 рр. Сім'я Мигаїв мешкає у Вишневому на вулиці Шевченко — тут була перша будівля. 1912 року збудовали ще кілька будівель на теперішніх вулицях Щорса та Шевченка.
1926—1928 роки
Будівництво захисних укріплень м. Києва, базовою станцією для якого стала станція «Жуляни». Сюди прибували вантажі для будівництва дотів. При станції були зведені приміщення для штабу військових будівельників, вартове приміщення, та підсобне господарство.
В одному з приватних будинків була крамниця, де працював продавець з Києва. Тут можна було купити хліб, сіль, тюльку. Магазина на станції «Жуляни» не було і люди їздили за товаром до Києва.
Почали свій рух приміські поїзди (тепер їх називають електричками).
Будівництво захисних укріплень м. Києва, базовою станцією для якого стала станція «Жуляни». Сюди прибували вантажі для будівництва дотів. При станції були зведені приміщення для штабу військових будівельників, вартове приміщення, та підсобне господарство.
В одному з приватних будинків була крамниця, де працював продавець з Києва. Тут можна було купити хліб, сіль, тюльку. Магазина на станції «Жуляни» не було і люди їздили за товаром до Києва.
Почали свій рух приміські поїзди (тепер їх називають електричками).
1952—1955. Будівництво міської інфраструктури
Із земель колгоспу ім. Мічурина с. Крюківщина було виділено 75 гектарів для індивідуального будівництва робітникам і службовцям МТС, автобаз та інших організацій району, а також демобілізованим солдатам. Почалось активне будівництво по вулицях Фрунзе, Косовського, Гоголя, Чапаєва, Кооперативній, провулках Дальньому та Широкому.
1955 — розпочалось будівництво шкіл. Перед тим діти ходили в початкову школу села Крюківщина або їздили в Боярку. За ініціативою начальника Управління ПЗЗ Петра Федоровича Кривоноса відкрили початкову російську школу на станції «Жуляни». Відповідальна за це розпорядження була педагог Ніна Дмитрівна Сидорська. Вона добилась організації початкової школи в приміщенні гуртожитку барачного типу як філії Боярської залізничної школи № 18. Школа-філіал № 13 в селі при станції «Жуляни» відкрила свої двері 1 вересня 1955 року. Школа-філіал, з часом, відділилася від Боярської школи і стала самостійною.
Із земель колгоспу ім. Мічурина с. Крюківщина було виділено 75 гектарів для індивідуального будівництва робітникам і службовцям МТС, автобаз та інших організацій району, а також демобілізованим солдатам. Почалось активне будівництво по вулицях Фрунзе, Косовського, Гоголя, Чапаєва, Кооперативній, провулках Дальньому та Широкому.
1955 — розпочалось будівництво шкіл. Перед тим діти ходили в початкову школу села Крюківщина або їздили в Боярку. За ініціативою начальника Управління ПЗЗ Петра Федоровича Кривоноса відкрили початкову російську школу на станції «Жуляни». Відповідальна за це розпорядження була педагог Ніна Дмитрівна Сидорська. Вона добилась організації початкової школи в приміщенні гуртожитку барачного типу як філії Боярської залізничної школи № 18. Школа-філіал № 13 в селі при станції «Жуляни» відкрила свої двері 1 вересня 1955 року. Школа-філіал, з часом, відділилася від Боярської школи і стала самостійною.
1960—1963
Березень 1960 р. — постанова Верховної Ради УРСР про присвоєння населеному пункту міського типу станції «Жуляни» назву Вишневий. На час перейменування усі подвір'я тонули в буйному вишневому цвіті. Вже в перейменованому населеному пункті створили міську рада депутатів трудящих, на чолі якої був Федір Миколайович Леоненко.
1960—1963 — відкрили першу 8-літню школу № 1, створили першу бібліотеку по вул. К.Маркса, 1 та літній кінотеатр. Господарчі організації Вишневого наводили за свій рахунок порядок на вулицях Залізничній і Лесі Українки.
1963—1965 роки. Вишневе - промзона Києва
Великим поштовхом для розвитку Вишневого став дозвіл Ради Міністрів УРСР від 1963 року «Про винесення за межі міста Києва ряд промислових підприємств та баз у населений пункт Вишневий». Для здійснення цього рішення з земель радгоспу ім. Мічуріна виділили 136 гектарів під будівництво великого промислового вузла, житлових районів, соціально-культурних об'єктів. Розпочалося величезне будівництво.
Після 1965 року
Закінчувалося будівництво промислових підприємств, здано в експлуатацію 120 тис. кв. метрів житла, дві школи, кінотеатр, 12 магазинів, їдальні, багато інших об'єктів. До кінця 1970 року плани будівництва Вишневого були виконані. Тут проживало 17600 чоловік. Селищний виконком Вишневого висунув пропозицію до вищих органів влади про присвоєння населеному пункту статусу міста.
17 березня 1971 р. — Указом Верховної Ради УРСР Вишневе отримало статус міста районного значення.
За матеріалами Центральної бібліотеки м. Вишневе
Використане джерело : https://vyshneve-rada.gov.ua/pro-vyshneve/istorija-vishneve.html
Березень 1960 р. — постанова Верховної Ради УРСР про присвоєння населеному пункту міського типу станції «Жуляни» назву Вишневий. На час перейменування усі подвір'я тонули в буйному вишневому цвіті. Вже в перейменованому населеному пункті створили міську рада депутатів трудящих, на чолі якої був Федір Миколайович Леоненко.
1960—1963 — відкрили першу 8-літню школу № 1, створили першу бібліотеку по вул. К.Маркса, 1 та літній кінотеатр. Господарчі організації Вишневого наводили за свій рахунок порядок на вулицях Залізничній і Лесі Українки.
1963—1965 роки. Вишневе - промзона Києва
Великим поштовхом для розвитку Вишневого став дозвіл Ради Міністрів УРСР від 1963 року «Про винесення за межі міста Києва ряд промислових підприємств та баз у населений пункт Вишневий». Для здійснення цього рішення з земель радгоспу ім. Мічуріна виділили 136 гектарів під будівництво великого промислового вузла, житлових районів, соціально-культурних об'єктів. Розпочалося величезне будівництво.
Після 1965 року
Закінчувалося будівництво промислових підприємств, здано в експлуатацію 120 тис. кв. метрів житла, дві школи, кінотеатр, 12 магазинів, їдальні, багато інших об'єктів. До кінця 1970 року плани будівництва Вишневого були виконані. Тут проживало 17600 чоловік. Селищний виконком Вишневого висунув пропозицію до вищих органів влади про присвоєння населеному пункту статусу міста.
17 березня 1971 р. — Указом Верховної Ради УРСР Вишневе отримало статус міста районного значення.
За матеріалами Центральної бібліотеки м. Вишневе
Використане джерело : https://vyshneve-rada.gov.ua/pro-vyshneve/istorija-vishneve.html
